Гребеневич (Кириловець) Віра Сергіївна народилась 5 березня 1972 року в с. Остки Рокитнівського району Рівненської області в сім’ї робітників Кириловець Сергія Савича і Кириловець Афанасії Петрівни. У багатодітній родині, четвертою дитиною і єдиною донькою. Дитячі і шкільні роки минули у рідному селі.
У 1979 році пішла у 1 клас Остківської восьмирічної школи, яку закінчила 1989 році.
З 1987 по 1989 рік навчалась у Сновидовицькій середній школі. Після закінчення школи навчалась у Рівненському педагогічному інституті на факультеті математики та інформатики.
1992 році вийшла заміж за Гребеневича Олександра Ісаковича.
Працювала організатором виховної роботи в с. Переходичі і вчителем початкових класів у Старосільській СШ.
Гребеневич (Кириловець) Віра Сергіївна мама 7 дітей , двох доньок – Марини та Наталії, і п’ятьох синів – Олександра, Петра, Сергія, Юрія, Олексія.
В даний час проживає в рідному селі і працює вчителем математики та фізики Остківської ЗОШ І-ІІ ступенів.
Понад усе закохана у квіти, природу, свою роботу педагога. Любить своє село, своїх дітей і батьків і тому багато поезій присвячує саме цим людям.
Моє село
Моя Вкраїна - люба Батьківщина.
Поліський край земний чудовий рай
Моє село найкраще на планеті
Милішого немає, не шукай.
Моє село - це шум дубів столітніх
Це дзвін джерельно-чистої води
Ще жайворонка пісня в верховітті
Так любо її слухати завжди.
Моє село - берізки кучеряві,
Осики, сосни і горобина
Моє село - ялини величаві,
Поля безкраї і озимина.
Моє село - це рідні мама й тато
Це прездорова груша, вишняки
Медових райських яблучок багато
Якими ласували залюбки.
Моє село - моя мала держава
Де рідна школа, батьківський поріг
Де пахне мамин хліб і величаво
Стоїть на покуті яскравий оберіг.
3.12.2003 р.
Духмяний хліб
Духмяний хліб парує на столі
Його бабуся, щойно витягла з печі
- Цінуйте цю святиню на землі
Онучці мовила, тримаючи за плечі
З зернини колосок - із колоса зерно
Із року - в рік поволі проростає
Це праця багатьох невтомних рук
Що святий хліб щодня на столі маєм.
Так, він святий, воістину святий
Його в піснях і думах прославляють
О Слава Богу, нашому Отцю
Що хліб святий донині люди мають.
3.12.2002 р.
Свідчення.
Як Господь зцілив мою дитину.
Це сталося не так давно
З маленьким семирічним сином
Із милим хлопчиком моїм
З моєю любою дитиною.
Прокривши до кімнати двері
Хлопчина впав і ледь промовив
- В боку, ось тут мені болить
І не сказав більше ні слова
В тяжкому розпачі, в сльозах
У рай лікарню я зверталась,
І день промучивши дитя,
Так істина не з'ясувалась.
Лише сказав мені хірург
- Закрита травма живота
Буде у вашого хлоп'яти.
Так що його ні в якім разі
Не можна вам транспортувати.
Крізь темінь ночі ми його
Завезли в обласну лікарню
Везли, хоч знали, що тяжку
Закриту хлопчик має травму
Зжималось серце у грудях
Від болю. Я боялась втрати
На ранок зав відділенням
Прийшов про результат сказати
Він строго вимовив мені
Таку ось маємо картину,
Субкапсулярний розрив нирки
І селезінки у дитини.
Блідий і кволий хлопчик мій
Лежав, ледь ворушив руками
То тяжко вії опускав,
То сухо шепотів вустами.
А на Водохреще якраз
Зайшла до світлої палати
Моє знеможене дитя
Стало вустами трепетати
- В ту мить, коли тут був я сам
То бачив мамо Ісуса
Він був ось тут, біля вікна
Й до мене ніжно доторкнувся
- Дивіться, зараз він ось тут
І всі вони прийшли в палату
Ви що не бачите його?
Які ж на ньому гарні шати.
В той час, як син розповідав
Усі присутні заніміли
Одних обсипало морозом
Від дива. А інші наче обімліли.
А він продовжив: - Ісус
Уже стоїть над Вами, мамо!
Який він гарний, мамо, Вас
Торкає своїми руками.
Наче у сні, хвилин п'ятнадцять
Він диво з див розповідав
- Хіба не бачите ви цього?
- Все наполегливо питав.
Усі подумали, що хлопчик
Перебуває у гарячці
А може просто що у нього
Розпочались галюцинації.
На другий день хлопчина мій,
Коли зайшла я до палати,
Веселий, жвавий запитав
- Чи можна, мамо, мені встати?
І думка промайнула вмить
- Він дійсно бачив Ісуса.
Господь зцілив його, зцілив
Господь від нас не відвернувся.
Минуло ще декілька днів
Взяли обстежити хлопчину
І результат уже ясний,
Що все гаразд в моєї дитини.
Я вдячна Господу за все:
Життя дитині він вернув;
В тім грішнім світі нас знайшов
На стежку правди навернув.
Ісус, я дякую Тобі
За все, що мала я і маю.
Дай сили, мудрості мені,
Щоб жити праведно, благаю!
2000 рік.
Радість материнства
Мені, як жінці мріялось
Дати життя людині
Маленькій крихітці земній
Тій крихітці - дитині.
Крізь біль і стон я чула крик,
То плакала дитина
А жінка в білому сказала:
- Ти народила сина.
Господь вам хлопчика послав
І він на світ з'явився
У різдвяний зимовий день
Коли й Христос родився.
З теплом і ніжністю його
До серця пригортала.
З якимось трепетом душі
Уперше годувала.
Невмілими руками я
Синочка сповивала
І тихим голосом тоді
Пісеньку співала.
- Ой баю, бай, засни дитя.
Більше не плач хлоп'ятко
Сніжок іскриться за вікном
З тобою мама й татко.
Домашній затишок кругом.
Горить нічна ялинка.
Щасливі посмішки батьків,
А поруч спить дитинка.
1994 р.
Зустріч з учителькою.
Цей день погожий, ясний як ніколи
Лист все навколо щільно приховав
Сьогодні поспішаю я до школи
Де майже тридцять років не бував.
До школи стежка рідна і знайома
Вперед-назад гасає дітвора.
Підходжу той же двір, старенька школа.
Та не велика, а якась мала.
До школи йду і хочу привітати
Зі святом першу вчительку свою.
Яка мене навчила рахувати
І перші свої літери писати
Заходжу та її не пізнаю.
Бо за столом сидить не та чорнява
Що була найгарніша за усіх
У косах сивина, у окулярах
Ступив я кілька кроків і спинивсь.
Вона на мене очі піднімає,
А я немов укопаний стою.
- А ви до кого, вибачте, шановний,
Я вас не знаю? Чи не впізнаю?
- Та це ж бо ти, Миколка - непосида.
Тремтячими руками обняла.
- Ти той же неслух! Як тебе сварила,
Що неохайно в зошитах писав.
В розмові усе швидко промайнуло:
Шкільні роки, життєвий, творчий шлях
То сльози розпачу, то радості, то смутку
У нас обох з'являлись на очах.
Вдивляюсь в її очі і вітаю.
Із професійним святом вчителів
Бажаю щастя, радості, достатку
Безмежної любові на Землі.